Як працюють енергетики під час війни / Фото: ДТЕК, Колаж: Сьогодні
Розповідаємо про героїв тилу – людей, які працюють на критично важливих ділянках, щодня ризикуючи своїм життям.
Вибух – це частка секунди. Навіть біль відчуваєш не одразу
Енергетики прийшли до тями лише в лікарні Іванкова – того самого, куди намагалися повернути світло. Місто трималося без нього місяць.
Бригади аварійного ремонту ніколи не розпочинають роботу без дозволу ЗСУ. І цього разу з ними були сапери. Але на землі надто багато металевих дротів. Це збиває датчики міношукачів і одна міна залишилася непоміченою.
У цей час на зміні були Анатолій Манзебур, Петро Рибченко та Василь Зінченко. Вони працюють у Чорнобильському районному підрозділі "ДТЕК Мережі". Їхнє завдання – усувати поломки та наслідки аварій. Саме ці енергетики відновлювали, наприклад, лінії після гучних пожеж у зоні відчуження. Але навіть вони не бачили раніше нічого подібного до руйнувань, які принесли на Київщину росіяни.
24 лютого російські військові захопили ЧАЕС. Утримували станцію та всіх її співробітників більше місяця. А мешканців довколишніх сіл залишили без світла – повалили дерева на високовольтні лінії електропередач.
Лише 3 квітня, коли російські війська залишили територію станції, до Чорнобильської зони змогли зайти ремонтні бригади.
"Іванків повертається до нормального життя після більш ніж місяця окупації та гуманітарної катастрофи. Місцевим мешканцям доставляють продукти, ліки, засоби гігієни, надають медичну допомогу. В Іванкові поки що немає ані зв'язку, ані світла, ані газу, ані водопостачання. Наразі комунальники працюють над відновленням необхідних комунікацій", – пишуть у ці дні медіа.
Однак "відновлення комунікацій" – канцеляризм, і близько не передає зусиль сотень людей, які без вихідних під постійними обстрілами намагаються нести іншим світло. Робота енергетиків і у мирний час небезпечна, а під час війни зрівнялася за ризиками з військовою.
"4 квітня ми були у Бучі. Щоб описати, що там – жодних слів не вистачить. Підстанцію орки зруйнували вщент. Наступного дня поїхали у Вишгород, потім у Гостомель. Все зруйновано, просто все. А 12 квітня ми поїхали на ремонти у зону", – розповідає Анатолій Манзебур, майстер ділянки.
А ось Василь Зінченко працював у зоні відчуження і раніше, водієм пожежної машини. А три роки тому перейшов до ДТЕК, тепер возить аварійні бригади.
Та навіть з його знанням місцевості проїхати тут тепер складно. Щоб ніхто не дістався ЧАЕС, росіяни барикадували проїзди.
"Там є дві стратегічні лінії, – пояснює Петро Рибченко, майстер з ремонту ЛЕП, – вони живлять райони поряд із зоною. Кабелі були порвані, от і світла не було. Наше завдання було – їх полагодити, щоб дати людям нарешті електрику. Ми почали. Я обрізав дерево, що висить на лінії, воно впало. Виявилося – на міну".
Як їх доставили військовою швидкою допомогою до лікарні, як робили операції, як діставали уламки – це енергетики пам'ятають вже важко. Насправді дерево, радше, їх врятувало: якби людина зачепила міну, шансів вижити в неї не було б. А так – усі троє вижили, отримавши осколкові поранення.
Найважче зараз Петру Рибченку, він досі в лікарні. Йому 54 роки, і більшу частину життя він працює енергетиком. Знову вийде на роботу не скоро: вибухом розірвало барабанні перетинки. Попереду щонайменше одна операція.
"Швидше б вилікуватись, – каже Петро. – Я герой? Ні, це ті, хто на фронті, герої".
Від запитання, чому не евакуювався, не виїхав з небезпечного району ще на початку війни, Петро дещо вагається:
"Навіщо їхати? Ніхто з моєї бригади не виїхав. Потрібно працювати, роботи у нас дуже багато. А хто це все робитиме?
Кого туди посилати на ремонти? Молодь, чи що? А я вже пожив, знаю зону, тому я тут потрібен", – каже водій Василь Зінченко.
Дрібний уламок влучив йому у зіницю. Диво, що не осліп, хоч зір і впав. Поки що він на лікарняному, але 8 травня – знову на роботу, до зони.
"У нас у Чорнобильському районному підрозділі теж світла місяць не було, – каже Анатолій Манзебур, – але ми пристосувалися. Генератор привезли, щоб хоча б телефон зарядити та зателефонувати сім'ї. А готували на мангалі. Так, всі енергетики вміють готувати на мангалі – якраз на такий випадок!
А знаєте, що приємно? – усміхається Анатолій Манзебур, – Коли ми полагодили світло, то нам чорнобильські самосели кричали "Слава енергетикам!"
Що тут відповіси? Героям слава! У тому числі – і героям світла.
Раніше ми розповідали історію шахтаря Артема Червоного, який отримав поранення по дорозі на роботу під час обстрілу російськими окупантами міста Покровськ.