Уламки залишаться в нозі назавжди: як "русскій мір" прийшов до українського енергетика

Євгеній живе та працює в Україні понад 30 років і вважає себе українцем / Фото: Колаж: Сьогодні

Зараз нога вже болить не так сильно, хоч уламки в ній залишилися. Хірург сказав: це можна вважати щасливою нагодою. Артилерійський снаряд вибухнув за кілька метрів від Євгена, і те, що він ще живий – диво. "Русскій мір" у вигляді снарядів вже не вперше летів на ТЕС компанії ДТЕК, де він працює. Для нього, в минулому – росіянина, це навіть стало звичним.

З Росії Євген потрапив в Україну за розподілом після технікуму, це було понад 30 років тому. Тут закінчив транспортний інститут, а під час навчання сталося те, що визначило його долю: він закохався.

Євгеній з дружиною

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Одружився і поїхав до рідного містечка своєї дружини Наталії у східній частині країни. Головне підприємство міста – це ТЕС, туди вони обоє пішли працювати ще на початку 90-х.

"Я на ТЕС з 1994 року. А три роки тому я очолив паливно-транспортний цех – майже сто осіб. Наше завдання – розвантажити вугілля на склад, а звідти поставити його до енергоблоку. Цей процес не зупиняється, від нього залежить робота усієї ТЕС", – розповів Євген.

З міркувань безпеки не можна вказувати, у якому місті знаходиться ця ТЕС. Але новини звідси іноді читає вся країна. Хоча це місто досить далеко від місць гарячих боїв, воно постійно страждає від обстрілів російських загарбників.

Початок атак

Атаки на місто почалися 10 квітня. За кілька тижнів ворог влучив саме в ТЕС: зачепили головний корпус, електрообладнання та паливне відділення. Один із колег Євгена отримав важке поранення і вже півтора місяця лежить у лікарні: уламок вибив око і пройшов через потиличну частину, дивом залишивши його живим.

Попри очевидну небезпеку, енергетики не залишили ТЕС. Стратегічний об'єкт – одна з цілей загарбників, але працівники станції залишилися робочих місцях.

"Енергетики – це окрема каста людей. Адже ми ще з березня працювали не завдяки, а всупереч усьому. Було дуже холодно, ми повинні були давати тепло і світло, причому збільшивши генерацію – багато станцій не могли працювати повноцінно, й інші, у тому числі ми, мали взяти на себе їхнє навантаження. Нехай це звучить пафосно, але кожен робить внесок у перемогу на своєму місці. Так, ми дуже ризикуємо. Особливо мій цех – ми весь час зовні на станції, але ніхто навіть не подумав кинути все", – пояснює Євген.

Другий день народження

12 травня тепер другий день народження Євгена. Обстріл почався, як тільки він заступив на зміну. Перший снаряд пройшов біля головного корпусу ТЕС, наступний – біля транспортного цеху. Перебило інтернет, зник зв'язок. Через кілька хвилин низка вибухів пройшла, настало затишшя.

Євген спустився на 1 поверх свого цеху – дізнатися, чи все гаразд з колегами. Усі були цілі. Люди у прифронтових містах знають по своєму досвіду, скільки триває обстріл і навіть за звуком можуть визначити, з якої установки стріляють по них – зараз можна було видихнути, найстрашніше вже минулося.

12 травня тепер другий день народження Євгенія

Але це не так. Поговоривши з колегами, Євген пішов у кімнату для нарад – і був уже в дверях, коли під вікном кімнати вибухнув новий снаряд.

Все сталося за секунду. Вікна вилетіли, рами погнуло на двох поверхах. У повітрі повільно розсіювався пил.

"У мене не загубилася ясність думок, я запитав, чи всі цілі. І відчув, що весь мокрий, наче спітнів. Підвівся, глянув у дзеркало і зрозумів, що то кров. З колегами було все гаразд, тільки сильно налякані – їх зберегли стіни, а я був найближче до вибуху. Мені пропонували викликати швидку, але я сам пішов до медпункту ТЕС", – згадує Євген.

Тільки дорогою до медпункту, коли почала відніматися нога, він зрозумів, що в нього не просто подряпина. Євгена негайно відправили до лікарні. Там на нього вже чекала дружина.

"Я приходжу на роботу вранці о 6:20, дружина – близько 8-ї години, вона працює у нашому профкомі. Вона чула вибухи, одразу зателефонувала мені, але я її заспокоїв, мовляв, обстріл закінчився, можна йти на роботу. Але ще за 10 хвилин зателефонував знову і сказав, що я поранений", – розповідає енергетик.

Будуть з ним назавжди

Осколки в нозі Євгена настільки дрібні, що хірурги їх не видаляли, тепер вони будуть з ним назавжди. Після тритижневого лікарняного він знову повернувся на роботу, хоч продовжує лікування. Його справді врятувала секунда. Якби він зробив хоча б крок із дверного отвору до кімнати – він би загинув. Тепер Євген каже, що як ніколи цінує кожен день свого життя, і ще більше людей поруч. Навіть на свою дружину він подивився зовсім іншими очима.

"Наша донька навчається у Канаді. З перших днів війни вона просила дружину поїхати до неї, але дружина сказала, що мене не залишить. Я їй тепер кажу: "Наталя, ти мені не просто дружина, ти бойовий товариш!" – сміється Євген.

Євгеній з родиною

Родичі з РФ

Окрема тема, яку неможливо не порушити – це родичі з Росії. Чи є з ними зв'язок? Чи запитують вони, що відбувається в Україні, чи розуміють? Виявляється, так само як і в багатьох українців:

"З родичами я майже не спілкуюсь ще з 2014 року. Коли був живий батько, ми з ним дуже багато сперечалися про Україну, зрештою я навіть перестав заводити ці розмови: зрозуміло, що я не зможу бути лояльним. А решта родичів навіть не зателефонувала, не написала після 24 лютого. Можливо, вони приблизно розуміють ситуацію, але не хочуть псувати собі настрій розмовами зі мною".

Євген та його російські однокласники та навіть родичі опинилися по різні боки барикад, хоч до 2014 року він щороку їздив до РФ.

"Я знаю, як там живуть люди, як бідно та неблагополучно. Але вони зомбовані своїм телевізором. За роки в Україні я став помічати колосальну різницю між нашими країнами, людьми, способом мислення, це величезна прірва", – зауважив енергетик.

Хоча він каже, що вже перестав нервувати через стосунки з російськими родичами, у його голосі відчувається прикрість. На запитання, ким почувається після 30 років в Україні, Євген відповів – українцем.

"Чим довше живу в Україні, тим далі стаю від "скрєпного народу". Росія – це лише місце народження", – наголосив він.

"Сьогодні" раніше пояснювали, чому важливо розповідати історії українців під час війни, а також писали, як енергетики продовжують працювати на одній із ТЕС неподалік від лінії фронту.