Бути з Україною – головна умова: як війна з Росією розставила пріоритети у суспільстві

Українці повинні зрозуміти природу війни проти Росії, щоб перемогти

Вторгнення Росії в Україну 24 лютого – це продовження війни на Донбасі та окупації Криму. Історично російсько-українське протистояння можна простежити набагато далі, аж до XVIII ст.

Про це повідомила директорка зі зв'язків із громадськістю та комунікацій SCM Наталія Ємченко в ефірі "Україна 24".

Зрозуміти природу війни

Як війна змінила нашу країну?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Все залежить від того, що називати війною. Те, що ми називаємо війною з 24 лютого 2022 року, насправді – продовження подій на Донбасі та захоплення частини територій Донецької та Луганської областей, а також анексії Криму. А також продовження великої кількості подій ХХ, XIX і навіть XVIII століть.

Велика ідея цього протистояння полягає у тому, що Україна доводить, що вона існує. Доводить собі, Росії та світу. Росія доводить, що України не існує.

Ми повинні добре розуміти природу цієї війни, її мету. Щоб перемогти дракона, його треба назвати. Ми боремося з Росією, яка абсолютно чітко формулює, що Україна не має бути.

За рахунок чого ми можемо перемогти у цій війні? Якщо ми сильні. Тільки якщо ми будемо сильними:

• як держава;
• як суспільство;
• економічно;
• геополітично.

Ось ці чотири складові – це чотири джерела сили. Це не те, що можна купити за великі гроші десь на світовому ринку. Це наша внутрішня робота.

Коли ви кажете про це, невже ми не були сильними до початку активної фази агресії до 24 лютого?

І так і ні. З погляду армії – чи склалася, чи відбулася, – ми могли перевірити лише у бою. Очевидно, що у 2014 році української армії у тому вигляді, в якому вона є зараз, не було. Це пункт номер один.

Пункт номер два – як держава. Тобто, ніколи влада була умовно даною Богом. Влада тут завжди була чимось, що давав народ і міг забрати народ. Це у чистому вигляді демократія.

Тобто зараз, коли саме від існування сильної, стійкої, дієздатної держави залежало в перші дні війни, як ми будемо діяти, ми побачили, що вона є. Ми побачили, що інституції працюють. Ми побачили, що та влада, яка була обрана, повністю відповідала та відповідає моменту. Тобто немає жодного сумніву, що команда Володимира Зеленського і в Офісі Президента, і в парламенті показує високий клас державного управління в умовах війни.

Далі ми заходимо у тему політичної нації. Ми весь час знаходилися в пошуках чогось, що нас могло б об'єднати.

Я завжди наводжу приклад історії про пошук ідентичності для Ізраїлю. Після Шестиденної війни була велика дискусія про те, що ж є сила Ізраїлю. Усередині дискусії було визначено, що ми прибираємо все, що нас роз'єднує та зберігаємо те, що нас об'єднує. А об'єднують нас саме ці два слова – сила Ізраїлю. І якщо ви подивитеся зараз, то Ізраїль – це секулярна держава. Держава, де влада світська, але дуже сильна релігійна складова. І це дуже мілітаризована країна. Ну, тому що з такими сусідами по-іншому неможливо.

Тож навколо чого ми повинні об'єднуватися? Якщо брати те, що ви перерахували по Ізраїлю, адже у нас насправді жодної з цих складових ще досі не було.

З погляду військової сили і потужності, мені здається, це дуже загальне питання. По-перше, це у нашій традиції. Первинне формування України, якщо говоримо про Київську Русь, було навколо релігії. Наступним тактом був мілітарний такт: це було формування козацтва. Тобто ми відбулися спочатку довкола християнства. Потім виникло козацтво як воїнство та зброєю довело право бути. Потім це козацтво пішло зі сцени. І ми повернулися як політична нація через культуру – через Котляревського, "Енеїду". І коли формувалися національні держави, ми, як усі, сформулювали наші культурні коди.

Тож у нас все в якомусь вигляді є. І мілітарна складова – це повернення до наших засад. Я абсолютно впевнена, що українська ДНК – це ДНК воїна. Україна готова до того, щоб бути воїнством. Це означає, що, можливо, у нас, як в Ізраїлі, буде загальний військовий обов'язок. Армія, звісно, має бути не радянська, не місцем насильства. Це має бути місцем сили. Повинні повернутися уроки військової підготовки до школи.

Я думаю, що в ході цієї війни ми вже отримали новий український міф – нове спільне, яке прибрало зі столу всі питання, які нас роз'єднували. Це саме те, чого нам не вистачало.

Stay with Ukraine

За радянських часів була фраза "все для фронту, все для перемоги". І кожен робив усе і навіть більше, щоб цей момент настав. Ось зараз від кожного залежить, коли та як ми переможемо. Від кожного, від внеску кожного. Як оцінювати цей внесок?

Я вважаю, що зараз ми повинні всі перебувати в позиції "Stay with Ukraine", бути з Україною. Це головна умова. Усі, хто вірить в Україну, хто планує жити в Україні, хто пов'язує з Україною своє майбутнє, свою ідентичність, мають "Stay with Ukraine".

Це не означає, що обов'язково потрібно залишатися в Україні. Є люди, обставини яких змушують виїхати за межі України. Насамперед це мами з дітьми, які мають забезпечити їхню безпеку. І це важливо, зокрема й для наших воїнів: громадянське населення у зоні бойових дій – це потенційні заручники. Це те, що ми бачимо у Маріуполі. Ми робимо все можливе для евакуації.

Дуже важливо зараз не дозволити нас поділити. Тому що це одна зі стратегій Кремля: з одного боку – провокувати внутрішні конфлікти, з іншого боку – нас дуже активно кремлівська пропаганда на найрізноманітніших рівнях намагається поділити зі світом та з Європою, зі Штатами. З тими, хто нас підтримує.

Ті, хто поїхали, можуть займатися підняттям України в інформаційному порядку денному. Це флешмоби, які відбуваються на вулицях європейських держав, для того, щоб не зменшувати темп, щоб Європа та США не звикли до цієї війни.

Другий закордонний фронт – це боротьба за українську повістку у міжнародних медіа. Розповідати свої історії, контактувати із медіа, давати коментарі, працювати у соціальних мережах. Третій величезний фронт – це файндрейзинг, гуманітарна допомога, допомога містам.

І четвертий напрямок – це допомога біженцям, допомога людям, які виїхали та яким важливо правильним чином "приземлитися" за межами України. Я абсолютно впевнена, що чим осмисленішою буде ця робота з "тимчасового приземлення", тим швидше люди повертатимуться в Україну.

І для нас це дуже важливо, бо чим більше людей повернуться до країни, тим швидше ми будемо здатні відновити нашу державу, відновити економіку. Наступне питання. SCM – це найбільший платник податків до війни в Україні. Зараз ми знаємо, що кілька заводів не працюють через активні бойові дії в тому ж Маріуполі. Що буде з економікою, що буде із економікою підприємств?

Гарне питання. Я його поділю на три частини. Частина перша – насамперед, великий бізнес має зберігати максимально можливу потужність на економічному фронті. Тому що одне із завдань Російської Федерації на території України – вбити українську економіку.

Втрати української економіки величезні. Я читала про цифру близько $5 млрд за перший місяць війни. З іншого боку, війна підштовхує нашу економіку до того, що я називаю антикрихкістю – уміння максимально швидко адаптуватися в нових умовах, шукати нові можливості.

Ми в SCM, як і всі, на жаль, знаємо про це не з чуток з 2014 року. Тому ми робимо все можливе, щоб наші підприємства працювали по максимуму там, де це можливо. І ми навчилися дуже швидко згортати, розгортати наші виробництва. Ми навчилися працювати віддалено, зокрема завдяки COVID-19.

І, за великим рахунком, це завдання всієї української економіки – навчитися бути мобільним, приземлятися на будь-які частини тіла та при цьому почуватися добре. На жаль, для країни, яка живе поряд із агресивним сусідом, це життєва потреба.

Великий бізнес робить все можливе, щоб працювати та давати роботу людям. SCM це найбільший національний бізнес. Рінат Ахметов, який є єдиним інвестором бізнесу SCM, зустрів війну в Україні та залишається в Україні. Це великий посил. Ми залишаємось в Україні. Ми своє майбутнє пов'язуємо із Україною. Ми віримо в Україну. Ми готові її відбудовувати. Ми готові відбудовувати наші підприємства. Ми готові брати участь у відновленні міст, де ми працюємо.

Велике завдання бізнесу – демонструвати зараз і словом, і ділом, і символами того, що він в Україні. І ми у цьому сенсі на 100% тут.

Ще важливе завдання – це адаптувати своє виробництво там, де це можливо, для потреб фронту . І у нас "Метінвест" – це один із найкращих прикладів того, як величезна компанія, яка була атакована, робить все можливе, щоб відновитися якнайшвидше. У Маріуполі знаходиться два наші найбільші комбінати. Ми з самого початку зробили так, щоби заводи технологічно не померли за час воєнних дій. І відновимо роботу підприємств, щойно український контроль відновиться над Маріуполем. І паралельно на інших заводах ми виготовляємо сталь для фортифікаційних споруд, сталь для бронежилетів.

З нашої сталі робляться протитанкові їжаки. Це величезна програма. Ми освоїли виробництво плит для бронежилетів, Виробляємо їх і передаємо армії.

У ДПЕК та "Укртелекому", це ще два наші дуже великі бізнеси, – інше завдання. Це бізнеси, які атакуються у кожному населеному пункті, куди заходить Російська Федерація, які намагається взяти під контроль. Тому що їхня тактика – це тактика випаленої землі. І перше, що там робиться, у будь-якому населеному пункті – це намертво кладуться електрозабезпечення, зв'язок, їжа, вода, медикаменти . Тобто прийти, помістити людей у нелюдські умови, відірвати їх від інформаційного простору, тримати у незнанні, постійно обстрілювати, дезінформувати. Те, що відбувалося і відбувається у Маріуполі з погляду дезінформації, я не можу передати. Це нескінченна брехня: наприклад, що Одеса непідконтрольна Україні, що Київ зруйнований, що України взагалі немає. Ви нікому не потрібні, вас покинули.

Що роблять у відповідь на це і "Укртелеком" та ДПЕК? По-перше, наскільки це можливо, вони відновлюють поломки після обстрілів. Одна цифра: з початку військових дій 24 лютого 2022 року ДТЕК повернуло світло майже мільйон домогосподарств. У мільйон.

Тобто, це темні часи, коли ми несемо світло. І це зараз не ознака комфорту, це базова потреба.

Ще ДТЕК безкоштовно передає електрику в областях, у яких працює, медикам, теробороні та армії. За перший місяць близько 32 млн грн.

Паралельно бізнеси SCM відновлюють стратегічну інфраструктуру та роблять усе можливе, щоб вони працювали. А далі йде турбота про людей. Далі йде гуманітарна допомога. Сумарно з початку війни бізнеси SCM лише прямою допомогою спрямовують щонайменше $1 мільйон на день. Або приблизно 32 – 35 млн грн на день на допомогу Україні та українцям.

Ще раз. Ми цю допомогу надаємо у щільній координації з державою. Ми координуємось і з Офісом Президента, і з Кабміном, і з губернаторами, військовими адміністраціями, мерами. Ми робимо все, що від нас залежить, щоб ми допомагали там, де потрібно найбільше, вчасно. Ця взаємодія не менш важлива, ніж сама допомога. Тому що надавати допомогу без взаємодії – знижувати її ефективність у рази.

І ще одна важлива історія. Ми ж продовжуємо сплачувати податки. Ми ще до початку війни надіслали 1 мільярд гривень (це понад $30 млн) податку на прибуток авансом. Ми це направили не щоб заплатити та забути, а ми це направили саме для того, щоб держава мала додатковий ресурс на підвищення обороноздатності та на запобігання гуманітарній катастрофі.

Ми не плануємо зупинятися. Ми нарощуємо нашу допомогу. Ми не плануємо залишатися осторонь. Ми – на передовий економічний фронт, гуманітарний фронт. І ми в тилу військових, але так треба, це те, як має бути.

Гуманітарна допомога

Коли про гуманітарну складову зайшла розмова. На жаль, з 2014 року Фонд Ріната Ахметова знає, що таке біженці, що таке допомога людям у сірій зоні. Якими тепер будуть програми? Якими будуть програми ті, що дійшли до сьогодні? Чи будуть вони видозмінені?

Фонд Ріната Ахметова за рішенням засновника з перших днів сфокусувався. Рінат Ахметов чітко назвав напрямок: це буде гуманітарна допомога, це буде евакуація. У нас із евакуації трохи менше можливості, ніж було у 2014 році, бо надто інтенсивні бойові дії, і ми не маємо спеціального мандата.

Також безумовно величезний запит на їжу. І там, де вже йдуть бойові дії, і там, де міста готуються, на жаль, до гіршого їхнього сценаріїв, це маріупольський сценарій. Маріупольський сценарій зараз є найгіршим із усього, що відбувалося з Україною, тому що місто було блоковано в перші 3 дні війни повністю і продовжує чинити опір досі. Це приклад безпрецедентного героїзму. І, безумовно, те, що робить Росія з Маріуполем, – це помста за те, що у 2014 році місто не здалося. За те, що за 8 років він перетворився на абсолютний оазис, на вітрину нового українського Приазов'я.

Так ось, їжа, медикаменти. І ми фокусуємося насамперед на медикаментах екстреної медицини. Це анестетики, знеболювальні, анаболіки. А також ми активно працюємо з усім, що необхідно для забезпечення кров'ю та плазмою людей, які отримали поранення. Тобто гемоконтейнери для крові для пунктів переливання крові тощо.

Далі це допомога в евакуації там, де ми можемо це зробити, разом із нашими бізнесами.

І далі найважливіший напрямок – це психологічна допомога. У 2015 році Фонд Ріната Ахметова спільно з найкращими світовими експертами та українськими розробив адаптований для України протокол роботи з травмою війни. Вперше. Не для військових, а мирного населення. Тоді масштаби лиха були величезними. Нам здавалося, що якась трагедія безпрецедентних масштабів. Ми створили протокол, і ми навчили перших 250 психологів. Ці протоколи ми передали державі. І зараз ми виявили, що масштаби запиту на психологічну підтримку такі, що нам знову доведеться навчати психологів. І взагалі в Україні, я думаю, до кінця цього року буде найкраща у світі експертиза щодо роботи з травмою війни.

З тих, хто евакуюється з Маріуполя до Запоріжжя, а це близько 100 тисяч людей, кожен десятий артикулює, промовляє, що йому потрібна психологічна допомога. Порівняно з 2014 роком – це величезні цифри.

Хотів запитати про Музей "Голосу Мирних". Це колосальний проєкт і, мабуть, тепер він якісно зміниться.

Він уже змінився. З проєкту, в якому основними спікерами були жителі Донецької та Луганської області, які пережили війну у 2014 – 2015 роках, до поточного моменту, це раптом стало абсолютно однаковим болем, драмою практично для всієї України. Що найчастіше я чую останній місяць? Тепер ми розуміємо, що ви пережили, що відчували. Це раптово відкрило величезне вікно прийняття біженців, яких 2022 рік називали тимчасово переміщеними особами.

Ось це відчуття, що війна закінчиться у найближчому майбутньому, це наше бажання, і ми цього прагнемо. І те, що нас уже налаштовують чи кажуть деякі розвідки дружніх країн, що ми маємо бути готові і до місяців, а то й більше цього збройного протистояння. Наскільки це може нас якщо не розслабити, то розхолодити у цьому бажанні країну майбутнього робити сьогодні?

Все залежить від того, що ми називаємо перемогою. Цілком очевидно, ця війна – дуже дорога і для України, і для Росії. Які ключові речі? Зброя, зброя та ще раз зброя. І це для того, щоб захищатись і бути сильними. Це нафтове ембарго, а бажано нафтове та газове ембарго. Це логістична блокада, тобто не приймати російські кораблі. Причому, ні прямо російські, ні прикриті. Це блокада транспортних коридорів суходолом.

І третя історія, теж дуже важлива, це заморожування російських активів. Тому що потенційно це те, на що претендуватиме Україна в частині репарацій.

І якщо ми будемо дуже послідовними в цьому, то гаряча фаза, напевно, завершиться в якомусь найближчому майбутньому. Але війна – ні.

Як показує досвід 2014 року, незакінчений конфлікт – це все одно війна. Вона просто рано чи пізно вийде знову на гарячу фазу, коли Росія знову відчує себе на коні.

Я налаштовуюсь на довгу війну. Я налаштовуюсь на те, що SCM як бізнесу, акціонеру SCM Рінату Ахметову, нашому благодійному фонду, нашому футбольному клубу ще довго і довго доведеться працювати не так, ніби ми живемо у мирній європейській країні, а так, ніби ми все ще у боротьбі, все ще у війні. Багато в чому це буде економіка гібридна, щось середнє.

Що ще дуже важливо, що Україна з цієї війни може вийти сильнішою не тільки так. Ми постійно говоримо про реформи. Дуже важливо, щоб наша перемога не стала консервацією існуючих проблем. В Україні не так багато інститутів, які працювали, їх треба зберегти, від інституту демократичних виборів до інституту вільних медіа. І треба націлюватися на перескладання, перезапуск тих інститутів, яких нам смертельно не вистачало. Судів насамперед, нормального податкового законодавства. "План Маршала" – він про те, щоб винайти, переосмислити суспільний договір. Насамперед правила гри всередині країни. Найкраще з того, що народилося у цій війні, взяти, а найгірше спробувати залишити у минулому.

Коли ми говоримо про Україну майбутнього, ми можемо сьогодні планувати, що це буде країна не така, якою вона була до початку активної військової фази? Вона набуде нових рис, нових напрямів, нових галузей і перестане бути умовно аграрно-сировинною, придатком для Європи, а буде іншою, високотехнологічною?

Вона 100% буде іншою, як мінімум, бо частиною перемоги я вважаю європейську інтеграцію України. Це означатиме, що українська економіка повинна буде трансформуватися, прийняти та провести в собі реформи. Бути готовою конкурувати усередині Європи. А український бізнес, насамперед має підтвердити, що вони підтримують інтеграцію українських ринків з європейськими.

Ми як найбільший національний інвестор, Рінат Ахметов як найбільший національний інвестор, ми точно підтверджуємо і підтримуємо європейський вектор. Ми точно готові конкурувати на європейських ринках. Ми це вже робимо. Ми абсолютно точно готові міняти себе, інвестувати в наші підприємства, продовжувати інвестувати для того, щоб відповідати європейським правилам і стандартам. І ми абсолютно точно готові підтримувати в Україні необхідні реформи.

Це великі зміни для країни. Тому що ми стаємо частиною іншого економічного та правового ландшафту. Це дуже важливий крок уперед. Це перегляд ставлення до промисловості. Ця війна повернула розуміння, наскільки важливою є енергетика, наскільки важливою є металургія. Реіндустріалізація України відбудеться.

У частині енергетики Україна має величезний шанс зіграти зовсім іншу роль у європейському енергетичному просторі. Внаслідок війни Україна стала частиною європейського енергетичного простору майже на 2 роки швидше, ніж це було заплановано. Але насправді це лише перший крок. Ми маємо великі запаси сланцевого газу, ми маємо великі запаси природного газу. Ми готові розвивати, як країна, альтернативну відновлювальну енергетику. Ми готові дивитися на потенціал малого атома.

Україна в частині енергетики має дуже конкретні пропозиції для Європи. І компанія ДТЕК, і генеральний директор ДТЕК Максим Тимченко чітко та дуже предметно описують, які речі ми можемо запропонувати Європі. Де ми для Європи можемо стати альтернативою Росії? І в міру запровадження ембарго на криваву енергію, на російське вугілля, нафту та в перспективі на газ, це велика розбудова української енергетики. Це другий момент.

Третій конкретний момент – це інтеграція української інфраструктури до європейської. Складно зараз говорити про те, яким буде морське сполучення. Цілком очевидно, що залізниці, транспортні коридори можуть і мають бути інтегровані до ЄС.

У нас немає інших альтернатив, крім підвищення межі. Створення нових виробничих, логістичних ланцюжків, нової економічної логіки – це, звісно, одне з наших завдань. Це безперечно.

Раніше "Сьогодні" писав, як і чим бізнес підтримує мешканців Покровська. Читайте також, що пишуть західні ЗМІ щодо війни в Україні.